Кажуть, що справжнім вчителем треба вродитися, і що вчитель – це не професія, а велике покликання. Це дуже складна, але в той же час поважна діяльність, адже викладання вимагає повної самовіддачі, цілковитої витрати розумових, фізичних та духовних сил, вчитель зобов’язаний бути дуже тонким психологом, щоб уміти розпізнати найкращі якості та схильності у свого учня та допомогти їх розкрити.

«Шполяночка+» поспілкувалась із Ларисою Кухар, вчителем Шполянського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. №3 – гімназія», адже саме її впродовж багатьох років більшість шполян оцінює як одного з кращих педагогів.

— Коли саме Ви вирішили стати вчителем та чому обрали цю професію?

— Правду кажучи, вчителем я мріяла бути ще з дитинства. Колись мій тато передплачував різні журнали, і це були мої робочі зошити. А потім у 7 класі у мене з’явився справжній журнал, я записувала там дітей і гралась. Вчила параграф, потім переказувала і ставила комусь за це оцінки. Вчителем дуже хотіла бути, тому часто в дитинстві збирала своїх друзів і ми вчили з ними вірші, організовували концерти. Потім на ці концерти приходили наші батьки і були глядачами. Обрала цю професію, адже дуже люблю дітей, мені хочеться бачити результат своєї праці, отримувати віддачу.

— Пам’ятаєте свій перший урок? Які почуття переповнювали?

— Уже коли я справді вирішила стати вчителем, я спочатку пішла працювати старшою піонервожатою. Це була на початку робота організатора, робота цікавих справ із дітьми, але потім, коли мені дали години, то перший урок мій був у молодшому класі. Це був другий клас. Але мені було легко. Враження таке трепетне, хвилююче, але приємне. Відчуваєш себе вчителем, бачиш ті очі, які чекають, що ти скажеш, як діятимеш у різних ситуаціях. Справді, цей перший урок запам’ятався.

— Більшість випускників та і школярів визначають саме Вас найкращим вчителем. Поділіться своїм секретом.

— Секрет у любові до дітей. Я вважаю, що кожна дитина — моя. Хвилююсь про їхнє майбутнє, знаю життя кожного. Вони, у свою чергу, можуть поділитись зі мною своїми радощами чи проблемами. Можуть прийти у будь-якій ситуації і знайти підтримку. Якщо не любити дітей, то і результату не буде.

— Що відчуваєте, коли Ваші учні випускаються?

— По-перше, це надзвичайний сум. Діти йдуть із шкільного порогу у далеке майбутнє. І це неминуче. Сумно, адже звикаєш, вкладаєш частинку душі в кожного і віриш, що те хороше, якого навчав: відвертості, чесності, вміння виживати, долати перешкоди, не зупинятись — буде з ними. Це і хвилююче, і боляче одночасно. А з іншого боку, це гордість за те, що випускаєш черговий клас, і діти пішли у світ із знаннями, вміннями та навичками, які вкладаєш саме ти. У мене три повноцінних випуски, і я надзвичайно радію кожному успіху своїх дітей. Я щаслива, коли мої учні приводять уже до школи своїх діток. Щаслива від того, що навіть просто чую гарні відгуки про них.

— Чи була якась цікава історія зі своїм класом, яку постійно згадуєте?

— У кожного випуску є цікаві історії. Але часто згадую історію класу, який я випустила найпершим. Ми готували свято, виступали з учнями у будинку культури, ставили «Наталку-Полтавку». Мій учень грав роль Стецька і ніхто не повірив, що це грає школяр. Усі думали, що це вчитель. Тобто, ми розвивали талант і результат був помітним, це наскільки приємно, відчувається гордість за своїх учнів. З кожним класом ми намагаємось брати участь у різноманітних заходах, демонструвати найкращі вміння.

— Як перезавантажуєтесь після роботи?

— Взагалі вчительська робота майже без перезавантаження. З однієї роботи в іншу, з одного завдання — на інше. Звичайно, є сімейна хвилинка для відпочинку. Потрібно приділити увагу рідним, поцікавитись про їхній день, приготувати вечерю. Також у мене є дві кішки, які допомагають розслабитись. Це таке невеличке перезавантаження, після якого знову приступаєш до вчительської роботи, адже вона безмежна.

— Чи були якісь ситуації, у яких нагадували собі, що Ви — вчитель?

— Культура поведінки вчителя і еталон вчителя — дуже важливий. Хоча і кажуть, що вчителі це теж люди, але інколи це і зупиняє. Можливо, і вживання поганих слів у якійсь ситуації. Навіть під час відпочинку не завжди можеш собі дозволити те, що може дозволити інша людина.

— Які б поради дали сучасним, молодим вчителям?

— Якщо обираєш професію вчителя, то треба, щоб вона справді подобалась. Треба жити нею. Тисячі разів повторюватиму, що любов до дітей — невід’ємна складова справжнього вчителя. Ця професія уже кілька років не користується популярністю. Навіть ті, хто здобувають цю професію, часто не йдуть до школи. Але моя порада: якщо йти працювати вчителем, потрібно бути ентузіастом, активістом і віддаватись на повну.

Спілкувалась Юлія Зарудніцька

Our website is protected by DMC Firewall!